Наснилось небо – аспідне, мов нафта.
Зміїлися багряно сотні жил…
Бульвари устеляли юрми, авта.
А я блукала – між газонів, крил…
Ні, не було громищ і блискавиці,
Не лив на дзиґарі оспалі дощ.
Росла діра…
І торбохвати – ницьма,
Застав Кінець у павутинні прощ.
Слова зринали – «батьківщина»... «сором»...
Летів білборд: «Степів... найстарший син».
Бряжчав браслет, нанизаний учора…
В зеленій льолі бігла в бік вітрин.
Валялись терези доби бароко.
На чолопочку – храм-ефес в імлі.
Зоріло невсипуще срібне ОКО
На розпад зграй, спільнот, родин і клік.
Спинилася, розправивши банкноту.
А раптом сон мій збудеться в суботу?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Одинокий взгляд. Исповедь Петра - Олейниченко Максим Сергеевич «И сказал Господь: Симон! Симон! се, сатана просил, чтобы сеять вас как пшеницу, но Я молился о тебе, чтобы не оскудела вера твоя; и ты некогда, обратившись, утверди братьев твоих»
(Лук.22:31,32).
